Cиндром «жаби в окропі» або Ефект Даннінга-Крюгера?

Реформа ЕМД України - група однодумців для обговорення суті реформи.

Байка Олів'є Клерка про «жабу в окропі» ґрунтується на реальному фізичному експерименті: «Якщо швидкість нагріву температури води не перевищує 0,02 ºC за хвилину, жаба продовжує сидіти в каструлі і вмирає в кінці варіння. При більшій швидкості нагріву вона вистрибує і залишається в живих».

Як пояснює Олів'є Клерк, якщо покласти жабу в каструлю з водою і нагрівати її поступово, вона буде поступово підвищувати температуру свого тіла. Коли вода почне закипати, жаба більше не зможе контролювати температуру свого тіла і спробує вистрибнути. На жаль, на цій стадії жаба вже розтратила всі свої сили і їй не вистачає фінального імпульсу, щоб вистрибнути з каструлі. Жаба помирає в окропі, не зробивши нічого, щоб врятуватися і залишитися живою.

Жаба в окропі, розтративши всі свої сили, намагаючись пристосуватися до обставин, в критичний момент втратила здатність вистрибнути з каструлі, щоб врятуватися, тому що було вже пізно.

Синдром «жаби в окропі» - це одна з різновидів емоційного стресу, пов'язаного з важковирішуваними ситуаціями в житті, яких ми не можемо уникнути, і змушені терпіти обставини до кінця, поки не згоримо повністю.

Мало-помалу ми потрапляємо в порочне коло, яке виснажує нас емоційно та розумово і робить нас практично безпорадними.

Що ж насправді вбиває жабу: кипляча вода чи нездатність вирішити, коли потрібно вистрибнути?

І навпаки, якщо жабу опустити у воду, вже нагріту до 50ºC, вона відразу вистрибне і залишиться в живих. Це - рефлекс, і він безумовний або автоматичний. Та поки вона залишається у воді з більш-менш терпимою для неї температурою, вона не розуміє, що знаходиться в небезпеці і що повинна вистрибнути.

Коли щось погане насувається дуже повільно, ми часто цього не помічаємо. Ми не встигаємо зреагувати і продовжуємо робити те, що врешті-решт, приведе нас до хибного рішення. Коли зміни відбуваються досить повільно, це не викликає ніякої реакції або спроби опору. Особливо, коли зміни за своєю суттю нам незнайомі. Так останнім часом відбувається в українській системі охорони здоров'я. Начебто ідея уряду з приведенням якості медицини до європейських і світових стандартів нормальна і правльна, та обрана МОЗом стратегія досягнення мети не завжди враховує всі підводні камені нашої української сучасності.

Ось чому ми (українські лікарі), нажаль стаємо жертвами так званого синдрому «жаби в окропі» за результатами роботи МОЗУ в останні кілька років. Начебто стан української медицини і те, що вже давно потрібно все докорінно змінювати вже навіть і дурню зрозуміло. Та все ж - щось тут не так...

А не так, тому що в прагненні зробити якіснішою медицину в Україні самого бажання і лозунгів накшталт - "Хто не з нами - той проти нас" недостатньо. Потрібно ще щось. Щось таке, що зможе замінити розбиті автівки швидкої, щось таке, що зможе наповнити їх сучасним і якісним обладнанням, щось таке, що дасть лікарям ЛПЗ обладнання і необхідні ліки, щоб лікарі не писали на клаптиках паперу довжелезні списки необхідного, які потім свідомі громадяни викладають у соцмережах, щось таке, що змотивує самих лікарів навчатися і працювати якісніше і при цьому ще й отримувати насолоду від своєї роботи, а не мріяти про те, щоб кудись поїхати на ПМЖ, де все це стане не мріями, а реальністю. Врешті-решт ніхто не хоче бути "хабарником", а всі бажають законно пристойно заробляти власним розумом та досвідом.

Роздумуючи на цим питанням, я, так і не знайшов цього "Щось" і найближчим часом мабуть, що воно і не знайдеться…

Чому при реформуванні охорони здоров'я всі забули, що основним елемнтом самої системи є саме лікар, і що саме для нього потрібно створити умови для виконання ним (лікарем) своїх обов'язків. Що для цього, потрібно врахувати їх думку та досвід.

Чому чиновники при владі в прагненні створити якісну європейську медицину в Україні вирішили, що це можна зробити без цього "Щось" голими руками лікарів?

- "Так це ж вброс!", - скажуть молоді і переконані у своїх силах фахівці МОЗУ. "Реформа ще тільки починається і все буде робитися поступово, а головне, що потім все буде добре!" - будуть галасувати в коментарях до цієї статті. І мабуть будуть праві, але за однієї умови - потрібно багато цього злощасного "Щось".

Та вони, перебуваючи в рожевих хмарах своєї впевненості у правильності шляху, так і не зрозуміють, що маніпуляція саме і полягає в тому, що МОЗ, позакручувавши гайки на всіх етапах відбору, підготовки та перепідготовки лікарських та інших медичних кадрів, створивши правильні і досконалі підзаконні акти для нормального функцірнування охорони здоров'я, врешті-решт зтикається з децентралізацією та неспроможністю суспільства виконувати Закони України на місцях. Та ще й це злощасне "Щось" весь час вештається під ногами…

А може тут симптоми зовсім інші. Може "жаба в окропі" це не наш випадок. Може тут щось інше... І знову це "Щось"…

Якщо, наприклад, ми маємо не "жабу в окропі", а наприклад маємо справу з "Ефектом Даннінга-Крюгера"? Це припущення дуже небезпечне, бо за даними цієї інфографіки, щоб мати рівень "експерта" треба мати принаймні досвід розтягнутий у часі. Все інше це не що інше як перебільшення власних знань та сил.

Ефект Даннінга-Крюгера

В охороні здоров'я таке поєднання зазвичай мають молоді і недосвідчені випускники як вишів так і коледжів. А наявність такого поєднання симптомів у керівного органу цілої держави - це вже загроза безпеці.

Будемо сподіватися, що все ж таки, ті фахівці, які не мають достатнього досвіду, але бажають отримати гарні результати від своєї праці, все ж таки прислухатимуться до порад фахівців і будуть їх враховувати у створенні нової української медицини, незважаючи на джерело її надходження (маються на увазі соціальні мережі, а не офіціальні листа та запити).

Не зважаючи на патріотизм, належність до тих чи інших спільнот, які утворилися завдяки майдану, освіту, досвід та суперінтуіцію фахівців, крім бажання змін все ж таки потрібне це злощасне "Щось", чого намає і найближчим часом не буде, особливо на місцях. Тобто, виходить все чіткіша і чіткіша картинка, де лікарів кинули голіруч на амбразуру європейської якості в медицині.

Сил нам все це витримати!

PS. І останнє - моя думка може вам не подобатися, та все, що я роблю - це прагнення створити такі умови, щоб наші діти жили в Україні, а не мріяли звідси втекти де інде! Я створюю умови для виникнення рефлексу який вчасно змінить ситуацію, щоб не сидіти і не чекати кінця.

Слава Україні!

Лікар © Сергій Бараннік

Сподобався матеріал - не забудьте поділитися з друзями та поставити "Лайк" -